Безконтрольний авторитаризм Сербії за Вучича, підкріплений умиротворенням Заходу, загрожує регіональній стабільності. Радикальний зсув у бік демократизації є обов’язковим для тривалого миру на Балканах.
У Сербії авторитарний режим президента Александра Вучича глибоко переплевся з політичною та історичною траєкторією сербської держави протягом останніх десятиліть. Значна концентрація влади проявляється через контроль над ЗМІ та громадянським суспільством, придушення опозиції, міцні зв’язки з підпільними мережами та маніпуляції на виборах (зокрема, 17 грудня). Крім того, зв’язки з диктатором Путіним, особливо після вторгнення в Україну, призвели до напрочуд толерантної позиції Заходу щодо Вучича. Це перетворило його на політичного авантюриста з дуже деструктивними тенденціями, що становить загрозу регіональному миру та стабільності.
Центральна теза цього аналізу стверджує, що Заходу необхідно терміново змінити свою політичну стратегію щодо Сербії. Це включає припинення терпимості до агресивної та ворожої позиції президента Вучича щодо Косово та інших балканських держав і підтримку демократизації Сербії.
Політика «умиротворення», поширена між світовими війнами, зокрема завдяки зусиллям британського прем’єр-міністра Невіла Чемберлена заспокоїти Гітлера, передбачала навмисне терпіння до агресії супротивника, щоб уникнути війни. Ця стратегія світової політики широко обговорюється серед науковців, її підтримують Стівен Рок і Фарід Закарія, а Джон Міршаймер і Роберт Каган виступають проти.
Цей аналіз має на меті проілюструвати, що умиротворення або толерантність і розуміння експансіоністських амбіцій автократів і диктаторів є неефективними. Про це свідчить її нездатність запобігти Другій світовій війні чи стримати Гітлера, незважаючи на спроби Чемберлена.
Толерантність як стратегія переконання президента Вучича зазнала невдачі — Таулант Ельшані
В останні роки підхід Заходу до Олександра Вучича був поблажливим, частково в надії відвернути Сербію від російського впливу та через хибну геополітичну оцінку. Провал цієї стратегії став очевидним після вторгнення в Україну в лютому 2022 року, що дало Вучичу та його режиму значні переваги. Мовчазна, а часом і відкрита толерантність Заходу до деструктивної поведінки Сербії призвела до повного перегляду її політики та підходу до цієї балканської країни. Питання виникали навіть щодо фундаментальних питань, таких як демократія та права людини, а також про те, чи була така толерантність до Вучича вигідна Заходу.
Ескалація авторитаризму в Сербії, її антагоністична позиція та пряма агресія проти Косова 24 вересня 2023 року в поєднанні з посиленням зв’язків із
Росія яскраво продемонструвала неспроможність умиротворення Заходу. Він не тільки не зміг відірвати Сербію від російського впливу, але й надихнув президента Вучича посилити своє бачення «сербського світу». Ця концепція, яка передбачає воєнізовану та терористичну агресію проти Косова, серйозно підриває регіональний мир і стабільність.
Нагальна потреба в радикальній зміні підходу Заходу
Толерантний підхід Заходу спонукав сербського президента продовжувати свої прагнення до регіонального домінування, що ознаменувало початок проекту «Сербський світ». Ця вседозволеність щодо деструктивних дій Сербії, схвалена впливовими західними державами, створила враження, що Вучич має більшу свободу дій, покладаючись на вигідні варіанти подвійної політики: приєднання до диктатора Путіна та збереження зв’язків з Європейським Союзом та іншими західними країнами.
Ескалація деструктивності Вучича призвела до непередбачуваних сценаріїв, особливо з лютого 2022 року. Терпимість до агресії Сербії (умиротворення) та її систематично вороже ставлення до Косово – прикладом чого є матеріально-технічна, фінансова та політична підтримка в північних муніципалітетах Косово, відкрите фінансування Терористичні організації «Північна бригада» та «Цивільна оборона», терпимість до мілітаристської риторики проти Косово та нещодавня безкарність терористичних та воєнізованих атак у Баньській – слід визнати суттєвою помилкою у підході Заходу до Сербії. Радикальний і комплексний перегляд політики і стратегії Заходу на Балканах є обов’язковим.
Західна політика умиротворення щодо Александра Вучича не тільки посилила залежність Сербії від Росії, але й призвела до закупівлі більш досконалої зброї. Це надихнуло Сербію на небезпечні військові заходи, такі як відкрита парамілітарна та терористична агресія проти Косово. Ця позиція також посилила націоналістичну риторику проти Боснії та Герцеговини, ще більше зміцнила авторитаризм і підірвала демократичні принципи в Сербії.
Як на принциповому, так і на стратегічному рівні Захід має віддати пріоритет демократизації Сербії у своєму підході до Балкан. Це єдине та стійке рішення для забезпечення довгострокового миру та регіональної стабільності. Внутрішня демократизація в Сербії прокладе шлях до формування уряду через вільні та демократичні вибори. Це також сприяло б визнанню Косово як незалежної та суверенної держави, припиненню обструкцій у Боснії та Герцеговині та Чорногорії та, зрештою, призвело б до інтеграції Сербії в Європейський Союз. Цей підхід є єдиним життєздатним шляхом до міцного миру на Балканах і в Європі.
Захід має прийняти політику умовної допомоги, поставивши продовження фінансової допомоги, інтеграційні процеси та сприятливі відносини з Сербією в залежність від її радикальної демократизації та перегляду підходу до своїх сусідів.
Обумовлення цих трьох процесів має вирішальне значення, оскільки вони є фундаментальними для позиції та подальшого процвітання Сербії.
У 2022 році Сербія отримала приблизно 1 мільярд євро допомоги від Європейського Союзу за допомогою різних інструментів, у тому числі 286 мільйонів євро на проекти економічного розвитку та верховенства права та близько 720 мільйонів євро від Європейського інвестиційного банку у вигляді позик.
Проте Сербія не продемонструвала ані демократичних реформ, ані дотримання верховенства права. Навпаки, відбулося помітне зниження демократичного представництва, а на регіональному рівні Сербія експортувала насильство та терор, про що свідчить її агресія проти Косово та зриви в Боснії та Герцеговині.
Захід повинен донести автократичному Вучичу, що він не є придатним партнером для подальших етапів інтеграції. Це вимагатиме створення умов для нового політичного керівництва в Сербії відповідно до умов глибоких демократичних реформ, включаючи вільні вибори, незалежність ЗМІ, верховенство закону та чітку умову визнання незалежності Косова та негайного припинення деструктивної політики та перешкод у Боснії та Герцеговині. і Чорногорія.
Після підписання договору про узгодження зовнішньої політики з Москвою у вересні 2022 року Сербія спровокувала одні з найсерйозніших криз безпеки на Балканах, дестабілізувавши Косово, Боснію та Герцеговину та Чорногорію, поширюючи терор, обструкцію та таємну війну.
Крім того, Сербія прийняла ревізіоністську програму, відмовляючись визнавати сусідні суверенні держави та схвалюючи застосування сили для зміни кордонів. Це єдина європейська країна з державною програмою та політичним планом, спрямованим на знищення сусідньої нації – Косово. Жодна інша європейська країна не має таких деструктивних і агресивних амбіцій, які неминуче призводять до конфлікту.
Захід, зокрема Сполучені Штати та Європейський Союз, повинні рішуче змінити свою політичну позицію щодо Сербії. Треба негайно відмовитися від політики умиротворення. Режим Олександра Вучича слід засудити як загрозу регіональному миру та стабільності та ізолювати як войовничого лідера та союзника Путіна.
Демократична Сербія з легітимним керівництвом, яке визнає регіональні реалії та незалежність Косово, а також приймає європейський підхід, є ключем до сталого миру. Така Сербія може стати невід’ємною частиною довгострокових угод і співробітництва з Косово на рівних.
